Повномасштабна війна вкотре продемонструвала, наскільки критичною для українського гірничо-металургійного комплексу є стабільна робота морських портів. Саме морський експорт традиційно забезпечував основний обсяг поставок залізної руди на міжнародні ринки. Якщо ж робота чорноморських гаваней буде припинена, швидко замінити цей маршрут іншими напрямками практично неможливо. Причиною є не лише логістичні труднощі, а й економічні, виробничі та безпекові фактори.
Про це йдеться в матеріалі NV Бізнес, присвяченому впливу морської блокади на експорт української залізної руди. Галузеві експерти зазначають, що альтернативні маршрути існують лише теоретично, однак їхня пропускна спроможність і рентабельність залишаються вкрай обмеженими.
Наземні маршрути не здатні компенсувати морський експорт
Серед можливих варіантів транспортування української руди розглядаються залізничні перевезення до підприємств або портів країн Європейського Союзу, використання дунайських портів, а також доставка сировини до чорноморських портів Румунії чи Болгарії. Втім, жоден із цих шляхів не може повною мірою замінити морське сполучення.
Головною перепоною залишається економіка перевезень. Залізна руда є відносно недорогим масовим вантажем, тому навіть незначне зростання транспортних витрат суттєво знижує прибутковість експорту. Довші маршрути, додаткові перевалки та використання кількох видів транспорту роблять такі поставки менш конкурентоспроможними на міжнародному ринку.
Окремою проблемою є скорочення кількості потенційних покупців у Центральній та Східній Європі. За словами генерального директора німецької консалтингової компанії MCI Олександра Сірика, останніми роками низка металургійних підприємств, які традиційно використовували українську руду, припинили виробництво чавуну. Серед таких підприємств він називає металургійний комбінат у румунському Галаці та угорський завод Dunaferr. Через це навіть за наявності логістичних можливостей суттєво наростити експорт суходолом практично неможливо.
Дунайський маршрут також стикається з перешкодами
Використання річкової інфраструктури останніми роками стало важливим резервним напрямком для українських експортерів. Однак і цей маршрут нині працює з істотними обмеженнями.
Однією з головних причин стало сезонне обміління Дунаю, спричинене тривалою посухою. Через низький рівень води рух вантажних суден ускладнився, а окремі перевезення взагалі стали неможливими. Як пояснює Олександр Сірик, саме через це тимчасово призупинено транспортування руди до металургійного підприємства в Сербії. Водночас експерт припускає, що після покращення гідрологічної ситуації восени цей маршрут може відновити роботу.
Низький рівень води впливає не лише на швидкість доставки, а й на допустиме завантаження барж. Судна змушені перевозити менші партії вантажу, що автоматично збільшує собівартість транспортування кожної тонни продукції.
Безпекова ситуація звужує логістичні можливості
Ще одним потенційним рішенням могли б стати перевезення невеликими баржами вздовж узбережжя до портів Болгарії або Румунії, де вантаж накопичувався б для подальшого експорту великими морськими суднами. Проте нинішня безпекова ситуація в Чорному морі фактично виключає використання такого механізму.
Ризики для цивільного судноплавства, загроза обстрілів та мінна небезпека не дозволяють організувати стабільний і прогнозований транспортний ланцюг. Саме тому виробники залізної руди залишаються критично залежними від функціонування українських морських портів, а альтернативні маршрути можуть лише частково підтримувати експорт, але не здатні повністю компенсувати втрату морської логістики.