Російські удари по промислових, складських і логістичних об’єктах дедалі сильніше позначаються на роботі найбільших українських компаній. Частина системного бізнесу зазнала збитків, які вимірюються десятками мільйонів доларів, а подальше руйнування інфраструктури створює ризики для безперервної роботи торговельних мереж, логістичних операторів та виробників.
Серед компаній, які зіткнулися із серйозними наслідками атак, називають «Нову пошту», Rozetka, АТБ, «Сільпо» та «Епіцентр». Про складність ситуації розповів голова парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. За його словами, втрати великих підприємств фактично поширюються на всю пов’язану з ними бізнес-екосистему.
Йдеться не тільки про знищені будівлі, обладнання або товарні запаси. Навколо великих торговельних і логістичних компаній працюють постачальники, перевізники, виробники, підрядники та тисячі представників малого й середнього підприємництва. Тому пошкодження одного великого об’єкта здатне запустити ланцюгову реакцію та позначитися на роботі значно ширшого кола підприємств.
Втрати великих компаній сягають десятків мільйонів доларів
За словами Гетманцева, нинішній масштаб руйнувань став безпрецедентним випробуванням для українського приватного сектору. Бізнес змушений спрямовувати значні ресурси не на розвиток, відкриття нових об’єктів чи створення робочих місць, а на відновлення пошкодженої інфраструктури та підтримання поточної діяльності.
Одним із прикладів він назвав Rozetka. За озвученою народним депутатом оцінкою, втрати компанії досягли приблизно 70 млн доларів. Це капітал, який за інших умов міг би залишатися в економічному обороті, використовуватися для інвестицій, закупівель, виплати зарплат або масштабування бізнесу.
Серйозних втрат зазнав і «Епіцентр». Внаслідок російських атак компанія втратила один із ключових сучасних виробничих об’єктів. Для підприємств такого масштабу руйнування великих виробничих або логістичних потужностей означає не тільки необхідність витрачати кошти на відновлення, а й перебудовувати ланцюги постачання та операційні процеси.
Особливо важливим залишається фактор зайнятості. Великі українські компанії забезпечують роботою десятки тисяч людей. За оцінкою Гетманцева, штат окремих системних підприємств може становити 40–50 тисяч працівників. Водночас їхня діяльність підтримує замовленнями значно більшу кількість людей у суміжних галузях.
Удари по логістиці створюють ефект для всього ринку
Руйнування складів, виробничих майданчиків та логістичних центрів відчувають не лише власники пошкоджених об’єктів. Великий ритейл та оператори доставки є важливими ланками між виробниками й кінцевими покупцями, тому перебої в їхній роботі можуть впливати на доступність продукції в різних регіонах України.
Показовою стала ситуація з продукцією бренду «Сніжна панда». Частина асортименту виробника туалетного паперу та серветок тимчасово стала менш доступною у звичних торговельних мережах. Компанія пов’язувала проблеми з наслідками удару по власному виробничо-складському комплексу, а також із пошкодженнями логістичної інфраструктури великих ритейлерів.
Таким чином, наслідки атак можуть проходити одразу через декілька рівнів економіки. Спочатку підприємство втрачає виробничі або складські потужності, потім виникають труднощі з доставкою, а згодом дефіцит окремої продукції можуть помітити магазини та споживачі.
Для малого бізнесу проблема не менш серйозна. Невеликі підприємства часто залежать від контрактів із великими замовниками. Скорочення обсягів закупівель чи тимчасове припинення роботи великої компанії автоматично означає падіння доходів її підрядників і партнерів.
Державні програми орієнтовані переважно на МСП
На тлі масштабних втрат дедалі актуальнішим стає питання підтримки великих роботодавців. Проте можливості держави в умовах війни залишаються обмеженими. Гетманцев пояснив, що чинні урядові механізми допомоги насамперед розраховані на мале та середнє підприємництво.
Такий підхід він пов’язав із нестачею бюджетних ресурсів. Повноцінне відшкодування збитків великим компаніям вимагало б колосальних сум, через що фінансування могло б не вистачити для інших категорій підприємців. Саме тому доступні ресурси концентрують на програмах, здатних забезпечити підтримку більшої кількості представників МСП.
Не розглядаються як універсальний вихід і масштабні податкові канікули. В умовах війни податкові надходження залишаються одним із ключових джерел фінансування державних потреб, передусім сектору безпеки та оборони.
Водночас тривале накопичення збитків великими компаніями створює окремий ризик для економіки. Системні підприємства належать до найбільших роботодавців та платників податків, забезпечують масштабний внутрішній товарообіг і формують попит на послуги тисяч інших компаній.
Через це наслідки російських атак виходять далеко за межі фізичного знищення конкретних об’єктів. Кожна втрата великого складу, виробництва чи логістичного вузла потребує нових інвестицій у відновлення та водночас вилучає кошти, які бізнес міг би спрямувати на розвиток. За подальшого зростання таких витрат навантаження на українські компанії та пов’язані з ними підприємства лише посилюватиметься.